news 165 01У Ль­вові три­ває ХХІІ Все­ук­раїнсь­кий турнір з фех­ту­ван­ня пам’яті Ва­дима Олексійови­ча Андрієвсь­ко­го – ви­дат­но­го спор­тивно­го пе­даго­га, про­фесо­ра, зас­лу­жено­го тре­нера СРСР, ос­но­вопо­лож­ни­ка вітчиз­ня­ної шко­ли фех­ту­ван­ня.

 У дру­гий день зма­гань, які гос­тинно прий­має Комп­лек­сна спор­тивна ба­за Львівсь­ко­го дер­жавно­го універ­си­тету фізич­ної куль­ту­ри «СКІФ» (ву­лиця Че­рем­ши­ни, 17), виз­на­чали­ся пе­ремо­жець та при­зери в осо­бистій пер­шості з фех­ту­ван­ня на рапірах се­ред чо­ловіків. За по­чес­ний тро­фей бо­роть­бу ве­ли 46 спорт­сменів. Тра­дицій­но для ос­танніх років у цьому виді зброї го­лов­ни­ми діючи­ми пер­со­нами на вирішальній стадії турніру бу­ли рапірис­ти Ль­во­ва та Києва.

До чвертьфіна­лу про­бив­ся квар­тет гос­по­дарів та троє предс­тав­ників сто­лиці, яких «роз­ба­вив» своєю при­сутністю Андрій Под­ши­валов з Луць­ка. Втім, як засвідчив його бій про­ти од­но­го з го­лов­них фа­воритів, аспіран­та Львівсь­ко­го дер­жавно­го універ­си­тету фізич­ної куль­ту­ри Рос­тисла­ва Гер­ци­ка, шансів бо­дай на «брон­зу» у нього не бу­ло жод­них. Брон­зо­вий при­зер чемпіона­ту світу-2013 не над­то гос­тинно обій­шов­ся з гос­тем з Во­лині, здо­був­ши найбільш пе­рекон­ли­ву пе­ремо­гу на стадії ¼ фіна­лу – 15:4.

Та­кож до­волі впев­не­но виг­рав свій бій і при­зер Євро-2008 ки­янин Андрій Пог­ребняк, який з ра­хун­ком 15:8 взяв го­ру над своїм зем­ля­ком Ярос­ла­вом Сте­пурою. У львівсь­ко­му дербі Пи­лип Ко­лесніков пе­реміг Пав­ла  Си­рачинсь­ко­го (15:10), а ще один предс­тав­ник міста Ле­ва Клод Юнес, який у ми­нуло­му не­од­но­разо­во виг­ра­вав Ме­моріал Ва­дима Андрієвсь­ко­го, в очній ду­елі «пе­реко­лов» ки­яни­на Та­раса Тель­ни­ха – 15:11.

У півфінальній ду­елі Ко­лесніков – Пог­ребняк до бою фа­вори­том вва­жав­ся ос­танній. Все ж досвіду, який у фех­ту­ванні відіграє ду­же важ­ли­ву роль, у Андрія знач­но біль­ше, ніж у Пи­липа. Од­нак магістрант Львівсь­ко­го дер­жавно­го універ­си­тету фізич­ної куль­ту­ри вкот­ре довів, що прог­но­зи у спорті – річ нев­дячна. Нав’язав­ши су­пер­ни­ку свою ма­неру ве­ден­ня бою, Пи­лип здо­був пе­ремо­гу, при­чому з до­волі пе­рекон­ли­вою пе­рева­гою у чо­тири уко­ли – 15:11.

А дру­гу путівку у фінал ви­борю­вали од­нолітки та давні су­пер­ни­ки у спорті і друзі в житті – Клод Юнес та Рос­тислав Гер­цик з пер­ших кроків у фех­ту­ванні та до нині ра­зом тре­ну­ють­ся у Сергія Га­равсь­ко­го, який очо­лює національ­ну збірну рапіристів. За свою кар’єру во­ни про­вели між со­бою не де­сят­ки, а сотні боїв, тож дос­ко­нало зна­ють як сильні, так і слабкі сто­рони один од­но­го. Цього ра­зу по­передній досвід кра­ще ви­корис­тав Юнес – 15:9.

Що ж до фіналь­ної ду­елі, в якій зій­шли­ся Пи­лип Ко­лесніков і Клод Юнес, то як і го­дить­ся для вирішаль­но­го бою, все вирішу­вало­ся ос­таннім уко­лом. Втім, Ко­лесніков мав чу­довий шанс виг­ра­ти, що на­зиваєть­ся, без валідо­лу. Ад­же нап­рикінці бою виг­ра­вав з цілком ком­форт­ною пе­рева­гою – 14:10, тож для тріум­фу йому за­лиша­лося на­нес­ти ли­ше один укол. Втім, вис­ловлю­ючись тенісною терміно­логією, Пи­лип не ско­рис­тався жод­ним з чо­тирьох матч-болів і доз­во­лив тим са­мим Кло­ду відно­вити па­ритет у ра­хун­ку – 14:14.

Зда­вало­ся б, пси­хологічна пе­рева­га та біль­ший досвід по­винні бу­ли до­помог­ти Юне­су до­тис­ну­ти су­пер­ни­ка і виг­ра­ти та­ки вже май­же прог­ра­ний бій. Од­нак Ко­лесніков довів, що з ха­рак­те­ром у нього та­кож усе га­разд. У кульмінацій­ний мо­мент «зо­лотої» ду­елі він зумів пе­рег­ра­ти су­пер­ни­ка – зму­сив Юне­са піти в ата­ку, але за­хис­том відбив його зброю і наніс укол у відповідь. Тож арбітр зафіксу­вав у підсум­ку пе­ремо­гу Пи­липа Ко­лесніко­ва – 15:14. До речі, його бать­ко та дід сво­го ча­су та­кож бу­ли зна­ними рапірис­та­ми – пе­ремож­ця­ми і при­зера­ми чемпіонатів Ук­раїни та ко­лишнього СРСР, а їхнім тре­нером був Ва­дим Олексійович Андрієвсь­кий. Тож мо­жемо конс­та­тува­ти, що у Ль­вові фех­ту­вальні тра­диції пе­рема­гати про­дов­жу­ють пе­реда­вати­ся з од­но­го по­коління в інше, а це не мо­же нас не тіши­ти.

За ма­теріала­ми сай­ту «Західної інфор­мацій­ної кор­по­рації».